Мама Окуєвої: Для Авакова і Геращенка розслідування вбивства Аміни – справа честі

Камінська: Для мене особисто немає почеснішого звання, ніж "мама Аміни"

На добровольців АТО Аміну Окуєву та її чоловіка Адама Осмаєва двічі робили замах. Уперше 1 червня 2017 року в Києві. Тоді чоловік, який відрекомендувався журналістом французької газети Le Monde Алексом Вернером, відкрив вогонь по Осмаєву. Окуєва встигла поранити нападника. Стрілець мав український закордонний паспорт на ім’я Олександра Дакара. Назвати своє справжнє ім’я правоохоронцям він відмовився. Пізніше з’ясували, що у 2008 році його затримували в Австрії за погрози на адресу Умара Ісраїлова, колишнього охоронця Рамзана Кадирова, який звинувачував главу Чечні в тортурах. У кримінальних колах Санкт-Петербурга цей чоловік був відомий під безліччю прізвищ – Артур Крінарі, Курмакаєв, Денісултанов, Дінго.

Об этом сообщает Руспрес

Другий замах стався за майже п’ять місяців. 30 жовтня 2017 року в Київській області обстріляли автомобіль, у якому перебували Осмаєв і Окуєва. Осмаєв дістав поранення в ногу, а його дружину було смертельно поранено в голову. Неподалік від місця злочину силовики знайшли кинутий автомат. Пошуки нападників по гарячих слідах результату не дали. Про перебіг розслідування протягом останніх років практично нічого не було відомо.

12 січня міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков повідомив про затримання групи кілерів, яких, за його словами, обґрунтовано підозрюють у вбивстві Окуєвої. У групі сім осіб, частину з них затримали ще у вересні. Слідчі стверджують, що ймовірний організатор вбивства – бізнесмен, уродженець Дагестану Ігор Редькін. За рішенням суду його заарештували на час слідства.

14 січня Аваков зустрівся з матір’ю Окуєвої, одеською журналісткою Іриною Камінською, щоб проінформувати її про перебіг розслідування. "Те, що мені сказали у МВС, мене багато в чому переконало", – зазначила Камінська в інтерв’ю виданню "ГОРДОН".

Росія не дарма захотіла, щоб видали саме цих людей. Це ж роблять навмисно, щоб розколоти українське суспільство

– Ви нещодавно говорили з міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим про розслідування замахів на вашу доньку. Можете розповісти, що відбувалося на цій зустрічі?

– У першій справі про замах на Аміну й Адама кілера Артура Крінарі, у другій справі про вбивство Аміни мене визнали потерпілою стороною. Такою є справа юридично. Закон дав мені можливість цікавитися процесом розслідування, брати участь у судових засіданнях, контролювати слідство. З огляду на те, як говорив зі мною Арсен Борисович, він, по суті, звітував. Думаю, це правильно і гідно було зроблено. Моя донька загинула за Україну. Вона боролася на Майдані, доброволець із першого дня війни, служила в добробатах МВС. Тому для Арсена Авакова та Антона Геращенка це розслідування – справа честі. Вони так сказали, і я їм довіряю.

Мені розповіли про цю банду із семи осіб. Коли замах на Адама і Аміну не вдався через Крінарі (а це кілер міжнародного рівня, який перебував у розшуку), замовники знайшли інших виконавців – місцевих професійних кілерів. У групі немає жодної людини, яка мала б стосунок до воїнів АТО. І для мене це дуже важливо. Я впевнена, що людина, яка воювала за свободу України, не пішла б на вбивство Аміни. Я знаю з розповідей воїнів, її побратимів, що Аміна на фронті була живою легендою.

– Але Крінарі видали Росії під час останнього обміну. Ви не шкодуєте, що він, по суті, уникнув відповіді?

– Крінарі може зараз говорити які завгодно красиві слова, але тепер це кілер, який не виконав свого завдання. Моя Аміна звалила його, знешкодила і взяла в полон. Він лежав поруч із машиною з піднятими руками і без усякого вже французького акценту кричав: "Я здаюся!" Він назавжди став кілером, якого перемогла жінка, – ось із такою печаткою і залишиться в колі своїх поплічників, хоч як би він бундючився. Хоча, можливо, це найкраще, що він зробив у своєму житті – не вбив. Нехай подякує Аміні за це, коли постане перед Всевишнім.

У нього ж було завдання не просто вбити, але зганьбити Адама й Аміну, тому таку багатоходівку було підготовлено. Він брав у них інтерв’ю, кілька разів зустрічався, ставив провокаційні запитання, які передусім стосуються грошей, ставлення до влади, записував усе на диктофон. І це – в Аміни, яку у принципі не цікавили жодні меркантильні речі, особливо гроші – вона глибоко зневажала. Крінарі мав не просто вбити, але інсценувати це вбивство, як внутрішньочеченські розбірки. Але все зірвалося, і зараз він намагається відпрацювати хоч якось замовлення, розповідаючи всілякі брудні байки.

– Як думаєте, Аміна підтримала б рішення про видавання кілера?

– Ми обговорювали з Аміною питання можливого обміну. Вона розуміла, що на певному етапі Росія вимагатиме його видавання, визнавши цим, до речі, хто справжній замовник цього замаху. І підтримувала його обмін, тому що за нього можна було вирвати зі страшного полону нашого воїна.

Я сама теж не проти обміну. І вирішила для себе, що Крінарі обміняли на нашого мужнього розвідника. Ось що важливо. Обміни треба проводити. Але злочинців потрібно передусім обов’язково засудити. Поки ж у справі Крінарі вироку немає. Сподіваюся, що судовий процес триватиме.


Ирина Каминская и Амина Окуева в 2015 году. Фото из архива Ирины Каминской
Ірина Камінська та Аміна Окуєва у 2015 році. Фото з архіву Ірини Камінської


– Ви ж бачите, що росіяни ще й "беркутів" забрали, хоча вони жодного стосунку до війни не мали. Їх судять за вбивства на Майдані.

– І будуть ще спроби Росії забрати всіх таких кримінальників під виглядом обміну. Нам самим треба чітко зрозуміти, кого ми видаватимемо, кого – ні. Щоб держава була сильною, не потрібно слухатися сліпо чиїхось бажань. Але треба обов’язково і здійснити правосуддя, і врятувати людей.

Сотні наших співгромадян у полоні. Ще й в окупованому Криму яка кількість людей перебуває в ув’язненні, по суті. І ми зобов’язані всіх своїх забрати. Водночас, повторюю, потрібно обов’язково засудити злочинців. Щоб усі розуміли – ми діємо в межах закону. Є вирок, а не просто суддям дали вказівку зверху. В іншому разі ми остаточно зруйнуємо всі демократичні інститути. У суспільстві вже і так немає довіри ні до влади, ні до судів.

Я не юрист, але розумію, що всі обміни мають відбуватися в межах закону, за затвердженими правилами, і всі судові процеси мають тривати, навіть якщо ми обвинувачених обміняли на наших громадян. Як це зробити, я не знаю. Для цього є люди, яких ми обрали депутатами. Нехай вони вирішують, ухвалюють закони. Але цей процес не повинен мати вигляд "договірняка" і бути ним, по суті.

Урятувати наших людей із полону – завдання будь-якої влади. Інше запитання, як це робити? Є такий єзуїтський вираз: мета виправдовує засоби. Але якщо стати на такий шлях, то навіть найкращу справу буде знівельовано, забруднено, вона неминуче стане каменем спотикання, причиною протистояння в суспільстві, чого, по суті, і домагається Росія.

Я маю моральне право дати пораду президенту Володимирові Зеленському. Розмова про брак часу є нікчемною. Президент мав запросити сім’ї загиблих на Майдані, у Харкові, і просто по-людськи сказати їм: "Не можу повернути ваших дітей, але я можу повернути чиїхось дітей і врятувати їх, віддавши в обмін убивць ваших дітей. Але присягаюся, ми продовжимо всі справи, доведемо їх до справедливого вироку. Це такий важкий вибір. Допоможіть мені! І прошу як батько, дайте вашу згоду на обмін". Я впевнена, що більшість погодилася б. Потрібно до людей ставитися по-людськи. Поважати їх. Говорити з ними. Найлегше говорити правду. Не треба нічого вигадувати, просто сказати, як воно є. Те, що зроблено, – це правильно, а як зроблено – велике запитання.

Ви розумієте, Росія не дарма захотіла, щоб видали саме цих людей. Це ж роблять навмисно, щоб розколоти українське суспільство за принципом: діли й пануй. Так діють усі технології, пов’язані з веденням цієї гібридної, неоголошеної, страшної війни. Щоб протистояти цьому, треба об’єднуватися всією Україною, а об’єднуватися можна тільки на основі правди, яка і є істиною. Про це завжди говорила Аміна.

Суд не зняв із Крінарі жодних обвинувачень перед обміном. Йому змінено запобіжний захід під його слово. Він зобов’язаний 7 квітня 2020 року прибути на засідання в Подільський суд Києва. Якщо він не з’явиться, його оголосять у розшук

– Після того як Крінарі видали Росії, як гадаєте, чим завершиться розгляд справи в суді?

– Він розумів, що рано чи пізно його все одно заберуть, обміняють. Він навіть імені свого не назвав. розпочати суд щодо нього змогли тільки за рік, коли з Австрії прийшли документи, які підтверджують його особу. Просто він засвітився під одним зі своїх імен. Австрійські правоохоронці передали матеріали стосовно епізоду, де він фігурує.

Звичайно, суд не зняв із Крінарі жодних обвинувачень перед обміном. Йому змінено запобіжний захід під його слово. Він зобов’язаний 7 квітня 2020 року прибути на засідання в Подільський суд Києва. Якщо він не з’явиться, його оголосять у розшук і він опиниться в базі Інтерполу. Хоча, впевнена, його звідти ніхто не виключав, просто ще й українська сторона на нього картку випише. Нехай він промовляє свої горді слова. А ми подивимося на його вчинки.

– Ви не сумніваєтеся, що слухання триватимуть і буде вирок?

– Зараз багато розмов навколо процесу. Мене це мало хвилює. Арсен Борисович запевнив мене, що доведе справу до кінця і ніхто не завадить ні щодо першого, ні щодо другого епізоду. Разом з Аваковим Аміна й тисячі українців 2014 року брали участь у створенні добровольчих батальйонів, які фактично зупинили окупантів і врятували Україну. З його рук Аміна отримала два нагородні пістолети. Для неї це було важливішим за будь-які почесті (вона не здобула жодної державної нагороди). Один із цих пістолетів урятував життя їй і Адаму. І я завжди буду вдячна Авакову за цей пістолет Макарова, який продовжив життя моєї доньки на чотири місяці та 29 днів. Устояти перед автоматом Аміна не змогла. Її вбили підло, нишком, із засідки.

Аміна захищала Україну. Тепер Україна зобов’язана захистити її пам’ять та її ім’я тим, що винні й причетні до замаху і вбивства відповідатимуть перед законом і їх буде покарано. Знаю точно, відплата здійсниться. Зло нікуди не зникає і повернеться до них, неодмінно повернеться. Зокрема руйнуванням основ цієї страшної імперії зла. А добро переможе, як мріяла Аміна. Усе в цьому світі передбачено і визначено. Але кожен сам робить свій вибір, на якому він боці.


Ирина Каминская на встрече с министром внутренних дел Арсеном Аваковым и его заместителем Антоном Геращенко
Ірина Камінська на зустрічі з міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим та його заступником Антоном Геращенком. Фото: МВС України / Facebook


– Що стосується справи про другий замах на Аміну, за якою затримано угруповання найманців. Багато активістів та громадських діячів із недовірою сприйняли цю інформацію, тому що оприлюднені поліцією дані не дали однозначних відповідей. Зокрема залишилося нерозв’язаним питання про замовника. Ви дістали інформацію з перших рук – від міністра. Ви їм довіряєте?

– Щодо цієї групи із семи осіб є факти (не тільки ДНК), вони досить переконливі й свого часу їх теж оприлюднять (я не можу розголошувати). Ця група цілеспрямовано і професійно готувала замах. Вони причетні до кількох убивств. Щонайменше відомо про три епізоди з убивством бізнесменів.

Усе не просто, тому що подія резонансна. Я була на суді щодо обрання запобіжного заходу Ігореві Редькіну. Зібралося багато журналістів. Така суспільна підтримка і контроль із боку ЗМІ важливі. Я дивилася на цю людину в клітці. Він поводиться так само, як і Крінарі. Це означає, що одна система їх виховала. Нехай суд установить ступінь його провини. На певному етапі слідство надасть усі дані суду, і, сподіваюся, він ухвалить зважене рішення.

Ви ж розумієте, що я хочу в це вірити. Вірити, що візьмуть усіх інших. Для цього в слідства є підстави. Ця група має постати перед судом. Розумію, буде складно довести, хто замовник. Але, по суті, це і так зрозуміло... Мені зрозуміло.

– Можете назвати?

– Зрозуміло, це замовлення з Росії. Аміна й Адам вели відкриту війну проти імперської російської агресії, називаючи всі страшні речі своїми іменами. Я говорила Аміні: "Ти ж розумієш, що на тебе полюватимуть. Не тому, що ти снайпер, а тому, що ти безстрашно говориш правду". І коли я виступала на суді, мені цей Крінарі привселюдно, відкрито погрожував, казав: "Прийди до мене. Я розповім тобі, хто вбив твою доньку". Він чудово знає, що каже, знає, що всі ці події – ланки одного ланцюга. Він не виконав завдання. Найняли інших.

Важливо, щоб ця справа чесно, без втручання, хоч хто б там був, усі етапи пройшла. Я довіряю словам Авакова, що її доведуть до суду. Нехай люди, чию роботу оплачують нашими податками, працюють. Усе. Починаючи від слідства, закінчуючи судами. Поліція робить свою справу. Це серйозна системна робота, яка вимагає копіткого підходу і залучення величезної кількості сил. Її не треба виставляти напоказ. Те, що мені сказали у МВС, мене багато в чому переконало.

Мені важко про це говорити. Мені важко знову переживати це, чути, як це могло статися, заглиблюватися в усі подробиці вбивства моєї доньки. Хоча розумію, що через це треба пройти. Набратися сил і пройти.

Переконана, Адам усе-таки має набути українського громадянства, як і належить за законом усім іноземцям, які самовіддано воювали в АТО

– З Антоном Геращенком ви спілкувалися всі ці роки?

– Так, і хочу сказати йому теплі слова подяки. І за пам’ять, за допомогу, і за підтримку побратимів Аміни – про них вона насамперед дбала. Антон Геращенко з повагою ставиться до пам’яті Аміни, допомагає мені в усіх питаннях, які виникають у житті. Я зробила фотовиставку "Аміна: Життя" за його великої підтримки. Показала її в містах України, у Верховній Раді (коли парламент ухвалював постанову про визнання Росії країною-агресором), у Сеймі Польщі. У Аміни є польське коріння з мого боку. І виставку тепло, емоційно сприйняли в польському парламенті. Того, як пам’ятають у Польщі героїв, полеглих за свободу, нам треба повчитися.

У грудні виставка відбувалася в парламенті Грузії. І знову дивовижні зустрічі у країні, яка теж бореться за свою свободу. Сподіваюся, що покажемо виставку Аміни й у Сеймі Литви, і у Великобританії, і в Конгресі США. Треба розповідати світові, що Україна захищає не тільки свою свободу, і дуже дорогою ціною – життям найкращих своїх синів і доньок.

– З Адамом Осмаєвим підтримуєте стосунки?

– Ми не зустрічаємося з ним. На жаль, полювання на Адама ніхто не скасовував. І йому треба бути дуже обережним і сильним. Знаю, він в Україні. Хоча міг виїхати. Йому б дали притулок і захист у європейській країні. На жаль, в Україні він не набув громадянства. Напевно, для влади це складно. Але я такого ставлення не розумію. Людина боролася й далі бореться за свободу України, любить цю країну не словами, а ділом. Переконана, Адам усе-таки має набути українського громадянства, як і належить за законом усім іноземцям, які самовіддано воювали в АТО.


Ирина Каминская с дочкой Аминой Окуевой и Адамом Осмаевым в Одесском оперном театре на церемонии вручения награды "Народный герой Украины" в
Ірина Камінська з донькою Аміною Окуєвою та Адамом Осмаєвим в Одеському оперному театрі на церемонії вручення нагороди "Народний герой України" 2015 року. Фото з архіву Ірини Камінської


– А ви почуваєтеся в безпеці? Адже ви теж своєю діяльністю постійно нагадуєте про Аміну.

– Я боюся тільки Всевишнього. Я кажу правду і захищаю ім’я своєї доньки. Я нікого не ображаю. Сподіваюся, усім вистачить розуму зрозуміти, що у мене є право захищати свою доньку, пам’ять про неї. І я робитиму це стільки, наскільки вистачить моїх сил.

– Аміну поховано в Дніпрі, а як із пам’яттю Аміни в Одесі, у місті, де вона народилася?

– У Києві є рішення міськради про надання імені Аміни одній із вулиць. Коли до мене звернулися з цим питанням, я попросила не називати ім’ям Аміни вже наявні вулиці, просто назвати нову вулицю в новому мікрорайоні. Так вони і зробили. І це чудово. І я вдячна всім жителям Києва, хто проголосував за вулицю Аміни, і всім депутатам Київради, які ухвалили таке рішення.

У Дніпрі теж ухвалено рішення комісії щодо вулиці Аміни, залишилося тільки оформити його і проголосувати. Це міста, які були дуже важливими для Аміни і значущими в її житті. А вона стала важливою для цих міст.

Аміна була дивовижною людиною. Іса Мунаєв говорив мені, що у своєму житті не зустрічав такого воїна-жінку, як Аміна. Вона була людиною незвичайної хоробрості, з неймовірною силою духу і віри. Після загибелі Ісу поховали в Дніпрі. Це була важка втрата в житті доньки. І вона заповідала, щоб її поховали поруч із її командиром Ісою Мунаєвим, якщо вона загине. Так і сталося.


Выставка "Амина: Життя" в Днепре. Фото: adm.dp.gov.ua
Виставка "Аміна: Життя" у Дніпрі. Фото: adm.dp.gov.ua


Що стосується Одеси – складне місто. Я навіть виставки там ще не зробила. Аміна не любила Одеси за її меркантильність, конформізм. Там є люди, які розуміють, що таке бути вільними й цінують це. Багато хто не розуміє і досі живе в очікуванні "русского мира", який, поза сумнівом, знищив би їхні очікування.

Місто живе зараз мирно, вільно, процвітає, розвивається. Там немає всього того беззаконня, що є в Донецьку чи Луганську. Але ж могло бути. І тому люди рідко згадують про війну, якщо взагалі згадують. Вони не розуміють, що вся Україна стала одним великим полем бою. Почитайте зведення. Майже щодня гинуть воїни на передовій від снайперських пострілів, мінометних обстрілів. Але щоб загинути, зовсім не обов’язково бути на фронті. Відомо, війна триває не лише на передовій, але й під Глевахою теж.

Думаю, що в Одесі я теж зроблю цю виставку. Просто... Має минути час.

Зараз для мене важливо, щоб держава вшанувала Аміну нагородою. Знаю, губернатор Одеської області ініціював її подання до нагороди Героя України. У парламентській комісії теж підтримали це рішення. Така нагорода стане визнанням заслуг Аміни з боку держави. Це ні їй, ні мені не потрібно, а радше самій Україні. Для мене ж особисто немає почеснішого звання, ніж "мама Аміни".

– Ви відчуваєте підтримку від держави зараз?

– Я не хочу нічого від держави. Аміна загинула не під час виконання службових обов’язків, не на фронті. Це був замах. Мені нічого не потрібно, крім пам’яті. Я зараз займаюся ідеєю Національного меморіалу військової слави на зразок Арлінгтонського кладовища у Вашингтоні (США). Таке має бути в нас у Києві. Меморіал, куди приїжджають глави держав, урядів, приходять прості люди з дітьми, щоб віддати данину пам’яті. В Україні загинула величезна кількість воїнів, які захистили країну. А тепер держава має матеріалізувати пам’ять про них. Мені здається це надзвичайно важливим. І це наповнює моє життя справою і сенсом.

Думаю, тут величезна роль належить жінкам – матерям, дружинам загиблих і, звичайно, першій леді держави. У країні безліч інвалідів, поранених у шпиталях. Про них має подбати перша леді. Це світовий досвід країни у стані війни. Я познайомилася влітку з Оленою Зеленською. Мені здалося, вона розумна, вихована жінка, яка вміє співпереживати. Якщо вона почне таку діяльність, це й об’єднає українців, і зробить її по-справжньому першою леді.


Джерело статті: “http://gordonua.com/ukr/publications/-mama-okujevoji-dlja-avakova-i-gerashchenko-rozsliduvannja-vbivstva-amini-sprava-chesti-1484623.html”

ТОП новости

Вход

Меню пользователя